Духівник

Священик як духівник школи-спільноти

     Духовний супровід у католицькій школі священик здійснює як душпастир і наставник. Шкільний духівник (або духівник шкільної спільноти) перш за все зосереджений на супровід дітей, підлітків та молодих осіб, які ще не заклали власної сім’ї та самі не стали батьками. З досвіду сучасних українських католицьких шкіл до класичних обов’язків духівника належать: – щоденне служіння Божественної Літургії та провадження ранішніх молитов; 

– щотижневі духовні бесіди з учнями, по можливості – підтримка контакту з випускниками школи; 

– духовний супровід та сприяння у духовному зростанні батьків учнів; 

– духовний супровід вчителів, допомога їм у формації, особистому і професійному зростанні; 

– організація та проведення реколекцій, а також днів молитви для учнів, вчителів і працівників; 

– участь у прощах до святих місць;  різностороння участь у житті спільноти школи тощо.

    Духовний супровід спільноти католицької школи є своєрідним «покликанням в покликанні», а не якимось певним «додатком» до звичайних душпастирських обов’язків. Мистецтво духовного супроводу в католицькій освіті кожен душпастир пізнає, практикує, досвідчує та щоразу по-новому відкриває впродовж цілого служіння у школі. Часто власне школа стає для духівника своєрідною парафією і особливим місцем пізнання і розуміння місії Церкви у суспільстві. «Цільова аудиторія» духівника – це діти, юнацтво та молодь (учні школи), вчителі, вихователі та тьютори (особи, які можуть супроводжувати на заняттях дітей з особливими потребами), та інші працівники школи, шкільна адміністрація, а також батьки учнів або особи, які їх замінюють. Для когось духівник проводить молитву, когось катехизує, з кимось має особисті розмови, комусь служить у таїнстві Покаяння і примирення, для всіх – служить Святу Літургію та звертається у проповіді.

     Важко приступати до служіння духівника у спільноті католицької школи, не будучи практично обізнаним у віковій та педагогічній психології, різних сферах педагогіки й соціальних наук. Також складно бути супровідником, не маючи базових знань із фізіології людини. Усе це, звісно, базується на зрілому розумінні богословської антропології. Залежно від потреб супроводжуваних осіб, супровіднику також можуть знадобитися знання з психології сім’ї та психології кризових станів, конфліктології; лідерства, методики мотивування тощо. Однак ніхто не знає і не може знати всього відразу. Духівник постійно вчиться та розширює свій світогляд як педагог і богослов. Тому основними рисами духівника католицької школи є:  сумлінне ставлення до власної духовної й людської формації, фізичного і психічного здоров’я;  невпинне бажання зростати в особистій зрілості – фізичній, психоемоційній та духовній;  самоформація та самовиховання;  відкритість на постійне навчання – самостійне та в групі;  здатність до опанування нових знань;  ознайомлення з новими методиками в галузі психології, зокрема психології спілкування;  покірне ставлення до можливої критики, зауважень тощо, аналіз, опрацювання й вирішення конфліктних ситуацій;  розвиток здатності пробачати та стресостійкості; вміння активно слухати, зростати в комунікативних навичках; знання методів профілактики духовного й психологічного вигорання.

      Якщо взяти на озброєння вище перелічене, тоді можемо обґрунтовано сподіватися, що духовний супровід матиме подвійний успіх: провадить до Вічності в Бозі як супроводжувану особу, так і супровідника. Щоправда, для цього є ще одна умова: католицька школа має всіляко сприяти духівнику в реалізації його покликання, завдань, місії. А також дбати про те, аби він не залишався сам-на-сам з власними духовними й особистими потребами. Тому доброю ідеєю видається інтеграція духівників різних шкіл, спільні реколекційні та відпочинкові виїзди для них і т. п.

перейти на сторінку Поради духівника